Вірші про вишивку

Вишиваю. Вишиваю душу
В хрестики на білім полотні.
Я собі зізнатись чесно мушу,
Що від цього радісно мені.
Радість щедро закладу в узори,
Що виходять із-під рук моїх.
Ласку, доброту й любові море
Заплету поміж узорів тих
Цю роботу подарую дітям.
Пройде час, а потім і життя.
Може, колись серце їм зігріє
Мамине стареньке вишиття. 

До вишиванки доторкнусь вустами
І черемшини пахощі вдихну.
Мов оживають маки під руками,
Росу дзеркальну я із них змахну.
І подих вітру і блакить озерця,
Зорю вечірню, вквітчану весну -
Усе це пригорну до свого серця,
Коли сорочку вишиту вдягну.

Рушникове обличчя веселе,

Обліта коровай на столі,
Закликає гостей до оселі,
Випромінює щедрість землі.

Рушничок на стіні – давній звичай,
Ним шлюбують дітей матері,
Він додому із далечі кличе,
Де в калині живуть солов”ї.

Він простелений тим, в кого серце
Не черствіє й дарує тепло,
Хай цей символ лишається вічно
В нашій хаті на мир, на добро.